Японський рамен – це набагато більше, ніж просто суп з локшиною. Це ціла культура, справжній символ Японії, який завойовує серці гурманів по всьому світу. Історія цієї страви сягає корінням у китайську кухню, але саме японці довели її до досконалості, створивши унікальну гастрономічну традицію. Сьогодні японський рамен готують у тисячах спеціалізованих закладів – від скромних вуличних ларків рамен-я до ресторанів з Мішленівськими зірками.
Основа успіху японського рамену – це, перш за все, бульйон. Його готують протягом багатьох годин, іноді навіть діб, використовуючи кістки свинини (тонкоцу), курки (торігара) або морепродукти (сіодаре). Кожен вид надає бульйону неповторний смак і текстуру. Найпопулярніший – тонгкоцу-рамен – має насичений, молочно-білий колір і багатий смак. Далі йде соєвий соус (сьою), який додає солоності та глибини, місо-рамен з ферментованою бобовою пастою для пишної умамі, або солоний шио-рамен.
Локшина для японського рамену – це окреме мистецтво. Її виготовляють з пшеничного борошна, води, солі та лужної води (кансуї), яка й надає їй характерну жовтувату окраску та пружну, еластичну текстуру. Товщина, форма та твердість локшини можуть сильно відрізнятися залежно від регіону та стилю рамену. Її завжди варять окремо та додають у бульйон безпосередньо перед подачею, щоб вона залишалася ідеально аль денте.
Топінги – це те, що робить кожен японський рамен унікальним. Класичні добавки включають чашу – мариноване свиняче ребро або грудинку, яке томлять годинами до неймовірної ніжності. Чаханму – шматочки свинячого сала, що розплавляються в гарячому бульйоні. Аджіцуке тамаго – мариноване яйце з кремовим, рідким жовтком. Нарізані зелена цибуля, гриби, кукурудза, проростки бамбука, водорості норі – все це створює складний смаковий ансамбль.
Приготування японського рамену вдома – це захоплива, хоч і трудомістка задача. Почати варто з бульйону: для класичного тонкоцу знадобляться свинячі ніжки та кістки, які варять на повільному вогні 8-12 годин, періодично знімаючи піну. Для насиченості додають курку, цибулю, імбир, часник. Локшину можна придбати готовою або спробувати зробити самостійно – це потребує навичок, але результат того вартий. Топінги готують окремо: чашу томлять у соєвому соусі, міринї, саке та цукрі, яйця маринують у соусі від чашу.
Регіональні особливості японського рамену вражають різноманіттям. Сапоро відомий своїм місо-раменом з маслянистим бульйоном і кукурудзою. У Фукуокі подають тонкий, прозорий тонкоцу-рамен хаката. У Токіо популярний сьою-рамен з темним бульйоном і товстою локшиною. Кітаката славиться раменом з плоскою локшиною, а Кагосіма – з додаванням свинини сорту Куро-бута.
Щоб насолодитися японським раменом як справжній знавець, слід їсти його швидко, поки локшина не розм'якша, а бульйон не охолоне. За традицією, допускається і навіть заохочується скупчання супу – це ознака глибокої вдячності кухареві. Японський рамен – це ідеальне поєднання сили, аромату, текстури та смаку, справжнє задоволення для всіх відчуттів. Це страва, яка не лише годує, але й зігріває душу.